Dark mode


A+ | Скинути | A-
Хочу до бабусі: психолог про те, як допомогти дитині пережити розлуку з рідними, що залишились в окупації
Хочу до бабусі: психолог про те, як допомогти дитині пережити розлуку з рідними, що залишились в окупації
Діти, яких батьки з початком війни вивезли з прифронтових територій у безпечне місце, іноді дуже далеко від рідної домівки, переживають стрес, сумують за рідними, особливо улюбленими бабусею з дідусем.

Часто старші члени родини залишилися на окупованих територіях, тож, по суті, позбавлені можливості бачитися, а іноді і спілкуватися з онуками. Для дітей – це дуже травмуючі переживання.

До психологів фонду Голоси дітей часто звертаються родини, у яких діти страждають від того, що не можуть бачитися з рідними людьми.

Як дітлахам допомогти пережити цей стрес, як їм зрозуміло та правильно пояснити, чому так відбувається, читачам Фактів ICTV розповідає психологиня фонду Голоси дітей Поліна Старцева.

Дитина сумує за рідними, але не завжди говорить про це

Поліна Старцева розказує історію семирічного Марка з Лисичанська.

Він – добрий, привітний хлопчик, якому довелося зіткнутися з жорстокими реаліями війни.

З початком повномасштабного вторгнення він покинув своє рідне місто, де народився, свій дім, де залишились улюблені бабуся та дідусь.

Зараз Марк з сім’єю живе у Львові, ходить у школу і заводить нових друзів. Попри це, хлопчик сумує за рідними, з якими довелося розлучитися через війну.

“Хочу повернутися до бабусі в Лисичанськ”, – говорить Марк. – “Там було весело! Вона готувала мені сирники, млинці. Я сумую за нею.”

– Зазначу, що емоційні переживання дитини залежать від того, в яких стосунках дитина була із близькими до моменту розлуки, – говорить Поліна.

Психологиня пояснює, що це можуть бути не лише старші члени родини, а й тітка, чи навіть близька сусідка. Якщо ці взаємини були теплими, то найчастіше діти відчувають сум.

– Сум – найперша емоція дитини, яка свідчить про втрату чогось цінного для малюка, приміром, спілкування, дозвілля, повʼязаних з втраченими людьми, – пояснює Старцева.

З часом дитина проявляє більш яскраві емоції: злість, образу, занепокоєння, тривогу.

Причому, зазначає Старцева, наявність переживань не залежить від віку дитини, просто менші проявляють їх більш помітно.

До прикладу, в молодшому віці діти більш прямолінійні й можуть запитувати про те, що їх непокоїть: “Чому бабуся не захотіла з нами?”, “Вона мене розлюбила?”, “Чи вона там не загине?”.

Не в змозі пояснити свій стан, діти нерідко проявляють протест проти такої незрозумілої їм ситуації поведінкою. Наприклад, можуть часто плакати, влаштовувати істерики. На цьому ґрунті іноді навіть хворіють.

– Старші діти більш чітко розуміють свої почуття і можуть свідомо говорити про те, що сумують. Але іноді не хочуть обговорювати свої переживання, – зазначає Старцева.

Окрім нетипової для конкретної дитини агресивної поведінки, сум може викликати також бажання усамітнитися. Діти замикаються в собі, уникають усього, що нагадує про розлуку.

Психологиня наголошує, що батькам та близьким, які знаходяться поруч, варто дозволити дітям прожити ці емоції, делікатно обговорити проблему.

Як пояснити складну ситуацію, щоб не травмувати дитину

– Одне зі складних завдань, яке постає перед батьками в цій ситуації, – пояснити дитині, чому вона не може бачитися з бабусею, – говорить Поліна.

За словами психологині, обов’язково треба знайти правильні слова. Старцева радить, перш за все наголосити, що в житті є обставини, які неможливо передбачити чи контролювати, війна – одна з таких.

Треба відверто розказати, що причини залишитися на небезпечній території дуже різні – неможливість виїхати, страх залишити дім.

– І дуже важливо пояснити дитині, підкреслити, що її провини в цьому зовсім немає, – зазначає Поліна Старцева.

Найважче визнати, що залишитися було свідомим вибором родича. Дитина мусить про це знати, але не варто розвивати тему.

Психологиня радить в таких розмовах акцентувати на приємних моментах. Приміром, що близька людина в порядку (якщо це так), що дбає про котика чи песика, які теж лишилися.

Уникайте повідомлень про обстріли та трагічні події.

– Якщо дитина цікавиться цим – дуже обережно опишіть, що відбувається, але без травмуючих деталей, – наголошує Старцева.

Дозвольте дитині висловити свою власну думку і поставтеся до неї з розумінням.

Якщо дитина питає, чи зустрінеться вона ще із своєю ріднею, відповідати треба правду, нічого не вигадуючи. Звісно ми не можемо знати напевно, чи побачимо рідних, які в окупації, і коли це може статися.

Якщо батьки пообіцяють те, чого потім не станеться, дитина відчує недовіру та образу.

– Краще скажіть, що вам цього дуже хотілося б, і ви вірите в краще, але, на жаль, не знаєте, як все складеться, – говорить Поліна.

Як комунікувати з родичами, що залишилися

Якщо в дитини з родичами був теплий звʼязок, психологиня радить і далі його підтримувати. Звісно, якщо є така можливість.

Але при цьому важливо допомагати дитині в спілкуванні, а не змушувати до нього.

Якщо ж стосунки були формальними і дитина не мала емоційної прив’язаності до, скажімо, бабусі, яка лишилася в окупації, то можна зайвий раз не тригерити дитину заохоченням до спілкування.

Якщо спілкування дитини з родичем приносить позитивні емоції – сприяйте та підтримуйте його, якщо негативні – обмежуйте.

– Будьте готовими вислухати судження дитини, обговоріть з нею, чому так сталося, – підкреслює Поліна Старцева.

За її словами, важливо пояснити, що сумувати, хвилюватися за рідних, та навіть злитися – це нормально в цій ситуації.

Найголовніше, щоб діти мали змогу без остраху проявляти свої непрості емоції, обговорювати їх з тими дорослими, які сьогодні поруч.

Читайте також

Психолог розповіла, як навчити дітей висловлювати співчуття своїм друзям, які переживають втрату рідних

Всі новини від: fakty.com.ua

Поділитися:

Наші мобільні додатки:

Показів: 14758
Опубліковано: 12.12.23