Українська криза продовжує розвиватися і незрозуміло, коли кривава баня зміниться на переговорний процес або ж завершиться повною деокупацією наших земель силовим шляхом. Проте час минає, а отже, ми можемо простежити деякі тенденції розвитку подій і зробити висновки з приводу того, в який бік ми рухаємося.

На жаль, озираючись назад на події двох минулих років гарячої фази війни, сбуваються найгірші очікування: західна допомога, яка не так давно стікалася до нас з усіх куточків цивілізованого світу, поступово сягнула свого мінімуму; отримана чесними й не дуже коштами сучасна військова техніка практично повністю знищена; обіцяна блогерами-волонтерами “Армія дронів” так і не злетіла над полем бою; обіцяна ротація наших захисників, які роками сидять у траншеях, змінилася посиленням мобілізації.

Як ми бачимо, тенденції такі, що чим далі, тим більше Україні доводиться розраховувати тільки на власні сили і на мудрість власного військово-політичного керівництва. Ось тільки і тут ситуація залишає бажати кращого, адже на другий рік війни, на тлі невдалого контрнаступу і систематичних провалів на міжнародному треку, усередині українського керівництва почали проявлятися чвари і явне перетягування канатів зі спробою перекладання провини один на одного.

Очевидно, що в ситуації безпрецедентного зовнішнього тиску, коли країна бореться не просто за свої інтереси, а за саме своє існування, подібні внутрішньополітичні ігрища не призводять до продуктивного пошуку рішень, а лише грають на користь ворога і підживлюють занепадницькі настрої в суспільстві. Однак, як свідчать реалії сьогодення, українські політики досі не переросли власні амбіції.

Показовим у цьому сенсі є зіткнення інтересів політичного та військового керівництва України, існування якого вже неможливо заперечувати. Поки одні намагаються відігравати позиції на міжнародному треку та вимагають демонструвати перемоги на фронті для надання ваги своїм словам, інші рапартують про необхідність згортати наступальні дії та переходити до оборони через неможливість виконання поставлених завдань.

Якщо не зважати на випадки, коли представники обох зі сторін можуть діяти в особистих корисливих інтересах, то зрозуміти можна всіх. З одного боку, політична влада держави розуміє, що без міжнародної підтримки Україна не зможе закривати власні потреби, а отже, не зможе досягати успіхів на фронті, що призведе до ще більшого послаблення підтримки. З іншого боку, військові командири, навіть розуміючи мотиви політиків, не можуть просто так жертвувати життями людей, коли чергова атака чи утримання позиції не мають стратегічної цінності.

У цьому сенсі сьогодні Україна загнана у кут, коли інтереси двох ключових основ держави не можуть вирішитися взаємовигідним компромісом. І поки що ситуація переламується на користь політиків, що добре видно за тими рішеннями, які нехай і з великим небажанням, але все ще ухвалюються на фронті. Зокрема, йдеться про спроби утримання низки територій, на утримання яких не вистачає ні технічних, ні людських ресурсів.

Наприклад, показовим буде ситуація в Кринках, які вже встигли перетворитися на другий Бахмут за кількістю залучених солдатів і пристрастей навколо утримання цієї території.  Наразі окупаційні війська утримують під вогневим контролем близько 80% евакуаційних точок ЗСУ, що унеможливлює ротацію поранених або знесилених бійців на правий берег Дніпра в разі такої необхідності. Проблема полягає ще й у тому, що від самого населеного пункту, де точаться інтенсивні бої, практично нічого не залишилося: село практично стерто з лиця землі, а плацдарм стиснувся до кількох квадратних метрів.

І ось тут стає найскладніше, але дуже важливе моральне питання: в умовах, коли подальше просування м’яко кажучи ускладнене, західна допомога в колишніх кількостях не очікується, а власна оборонна промисловість не може закрити наявні потреби, чи варто втрачати сотні й тисячі наших найкращих чоловіків заради кількох квадратних метрів, які перетворилися на випалену землю нашпиговану грудою металобрухту.

Україна – це насамперед українці, які несуть у собі українську культуру, пам’ять про трагедії та подвиги свого народу, які передають українські гени спадкоємцям і складають те, що називається українським менталітетом. Звичайно, ніхто не має права забирати наші території і ми будемо боронити кожен сантиметр нашої землі з усією нашою міцью, але інколи виникають непрості ситуації, які не дозволяють впиратися рогом та вимагають гнучкого мислення.

Сообщение Українська криза: що робити людям, коли політики та генерали не можуть знайти згоди появились сначала на URAUA.INFO.

Поділитися:
Наші мобільні додатки: